Збільшити розмір шрифту

11.02.2022

Головна | Новини

Неправильне тлумачення закону судом першої інстанції в адміністративному судочинстві, як підстава для апеляційного оскарження

Відповідно до частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право на апеляційний перегляд справи.
 
Порядок апеляційного оскарження рішення судів адміністративної юрисдикції, строки та вимоги до апеляційної скарги регламентовано главою 1 розділу ІІІ КАС України.
Статтею 297 КАС України встановлено, що  апеляційна скарга подається, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
 
Відповідно до частини першої статті 292 КАС України судом  апеляційної інстанції в адміністративних справах є апеляційний адміністративний суд, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місцевий адміністративний суд (місцевий загальний суд як адміністративний суд чи окружний адміністративний суд), що ухвалив рішення.
 
Водночас, скарга, яка подається до суду апеляційної інстанції, повинна бути обґрунтована та вмотивована.
 
Відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
 
Частиною другою вказаної статті КАС України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Однією з підстав апеляційного перегляду судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судом, під час ухвалення оскаржуваного рішення (пункт 4 частини першої статті 317 КАС України).
 
Згідно з частиною другою статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема неправильне тлумачення закону.
Відповідно до частини п’ятої та шостої статті 13 Закону України № 1402-VIII «про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
 
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, у постанові від 12.01.2022 у справі № 140/16989/20 за результатами розгляду касаційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо неправильного застосування судами норм матеріального права зазначив, що «доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, статті 86 Закону №1697-VII, статті 2, абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI (щодо обмеження максимального розміру пенсії працівникам прокуратури) та неврахування висновків щодо застосування вказаних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається відповідач, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій».
 
Тобто, під неправильним тлумаченням закону фактично розуміється застосування судом першої інстанції положень чинного законодавства без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах цього Суду.
 
Обґрунтовуючи неправильне тлумачення норм матеріального права, скаржник повинен вказати яку саме норму законодавства неправильно застосовано судом першої інстанції з обов’язковим посиланням на висновки Верховного Суду щодо застосування вказаної норми.
Крім того, постанова Верховного Суду, у які й викладено висновок щодо застосування норми матеріального права, повинна бути прийнята за результатами розгляду подібної справи. 
Звертаємо увагу, що неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.