Оформлення та процедура розгляду заяви про сприяння поверненню дитини з іноземної держави та заяви про забезпечення реалізації права доступу до дитини в іноземній державі відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року

 

Стаття 11 конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року покладає на Держави зобов’язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і поверненням дітей з-за кордону.

Задля виконання вищевказаного положення Конвенції ООН про права дитини держави, що її ратифікували, укладають двосторонні і багатосторонні угоди або приєднуються до чинних угод. Ключовою угодою у цій сфері є Гаазька Конвенція 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі – Конвенція).

Конвенція застосовується в Україні з 1 вересня 2006 року.

Конвенція визначає основи співробітництва між Центральними органами Договірних держав у сфері забезпечення негайного повернення дітей, яких було незаконно переміщено або утримувано у будь-якій з Договірних держав, а також у сфері ефективного дотримання прав на опіку і на доступ.

Основним завданням Конвенції визначне вжиття всіх можливих щодо негайного повернення дітей, які були незаконно вивезені. З цією метою Центральні органи забезпечують виконання функцій, визначених статтею 7 конвенції для того, щоб:

1) виявити   місцезнаходження   дитини;

2) запобігти нанесенню  подальшої  шкоди  дитині  або  збитку зацікавленим   сторонам   шляхом  вжиття  або  спричинення  вжиття тимчасових заходів;

3) забезпечити добровільне повернення дитини  або  досягнення дружнього вирішення питань;

4) обмінюватися інформацією про соціальне походження дитини та  інформацію загального характеру про законодавство їхніх держав, пов'язане із застосуванням Конвенції;

         5) ініціювати   судові   або  адміністративні  процедури  або сприяти таким процедурам з метою домогтися повернення дитини та, якщо це доречно,   організовувати  або  забезпечити  ефективне здійснення права доступу;

6) якщо потребують обставини,  надавати або  сприяти  наданню юридичної  допомоги  і консультацій,  включаючи участь адвокатів і юридичних радників;

7) надавати  таку  організаційну  допомогу,  яка  може   бути необхідна і доречна для забезпечення безпечного повернення дитини;

         8) обмінюватися інформацією про хід реалізації цієї Конвенції й у міру можливості усувати будь-які перешкоди до її застосування.

Межі застосування Конвенції:

• заявником є фізична або юридична особа, яка має право на опіку (піклування) над дитиною.

• для України Стороною Конвенції вважається тільки та держава, що визнала приєднання України до Конвенції або приєднання якої до Конвенції визнано Україною відповідно до статті 38 Конвенції.

• Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років, і яка постійно проживає у Договірній державі безпосередньо перед вчиненням порушення.

Необхідно зазначити, що існують певні вимоги до оформлення заяви про сприяння поверненню дитини та заяви про забезпечення реалізації права доступу до дитини:

• заповнення відповідної заяви за встановленою формою, згідно додатку №1 або 2 до постанови Кабінету Міністрів України «Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» від 10 липня 2006 року за № 952 (httpss://zakon.rada.gov.ua/laws/show/952-2006-п);

• відповідна заява повинна містити інформацію про особу заявника, особу дитини і про особу того, хто підозрюється в переміщенні або утримуванні дитини, якщо можливо, дату народження дитини, підстави, на яких заявник вимагає повернення дитини;

• відповідна заява повинна містити всю відому заявникові інформацію, яка може допомогти у встановленні місцезнаходження дитини і вирішенні питання щодо повернення її заявникові та реалізації права доступу до дитини;

• до зазначених заяв додаються документи, в яких міститься інформація, що стосується порушеного питання (засвідчена копія рішення або угоди щодо встановлення опіки (піклування) чи щодо права заявника на спілкування з дитиною; витяг з нормативно-правових актів з відповідних питань та/або обґрунтоване посилання на відповідні норми; документи, що підтверджують факт постійного проживання дитини в Україні; довіреність заявника), та їх засвідчений переклад на офіційну мову держави, в якій імовірно перебуває дитина, або англійську чи французьку мову.

Звертаємо увагу, що у Конвенції вживаються поняття «право піклування» і «право доступу», тлумачення яких обмежено цілями цієї Конвенції:

• «право піклування» охоплює права, пов’язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце її проживання;

• «право доступу» включає право спілкуватися з дитиною, у тому числі переміщувати дитину на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання.

Тобто переміщення вважається незаконним, якщо має місце вивезення за кордон або неповернення з-за кордону дитини, якщо при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу.

Особливістю вказаної Конвенції є те, що її застосовуються не поширюється на випадки,  які містять склад кримінального правопорушення.

В Україні Центральним органом з виконання передбачених Конвенцією функцій, а також співробітництва з компетентними органами за кордоном визначено Міністерство юстиції України, яке діє безпосередньо або через міжрегіональні управління Міністерства юстиції. Мін’юст, у разі надходження заяви про повернення дитини, встановлює місце знаходження дитини та вживає заходів щодо добровільного повернення дитини в країну її постійного проживання. За необхідності, залучає правоохоронні органи, якщо не вдалося встановити місце перебування дитини. Разом з тим, у разі відмови від добровільного повернення дитини, співробітники Міністерства юстиції України та його територіальних органів передають відповідні документи до суду для прийняття рішення. Інтереси заявника в українському суді представляють працівники органів юстиції.

У разі необхідності, кожна особа має право отримати консультацію, юридичну допомогу та допомогу у підготовці заяви про повернення дитини в Україну або забезпечення реалізації права на  доступ до дитини в Міністерстві юстиції України. У такому випадку, після направлення заяви і всіх документів до іноземного центрального органу Міністерство юстиції України сприяє заявнику в отриманні інформації про хід розгляду заяви, після надходження повідомлення про задоволення заяви, у разі потреби, допомагає заявнику виконати рішення.

За період з 2020-2022 роки Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м.Одеса) в межах Херсонської області забезпечено судовий захист прав та інтересів заявників у судах України у випадках, встановлених Конвенцією, у 2 справах (за дорученням Міністерства юстиції України).

Головна цінність Конвенції полягає у тому, що вона дозволяє захистити дитину, її права, забезпечити мінімізацію негативного впливу на неї від протиправного вивезення або утримування, гарантувати право кожної дитини на стабільні умови життя.