Трудова дискримінація за віком у сучасному суспільстві

Українське трудове законодавство чітко встановлює межу стосовно рівних прав та можливостей їх реалізації між працівниками певних підприємств, установ, організацій тощо. Конституційний припис передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24 Конституції України). Разом із цим, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками. Забезпечення вказаних невід’ємних свобод людини є елементом прогресивної демократичної держави, з позитивним розвитком щодо існування соціуму.

Проте, незважаючи на нормативно-правове регулювання трудових відносин на належному рівні таке явище як дискримінація все одно трапляється. 

Дискримінація у сфері праці стала приводом наукового аналізу її заборони. В цілому, дискримінацію можна визначити як подію або ситуацію у соціумі, що характеризується наявністю відмінності, винятку, обмеження або переваги, заснованих на довільній класифікації окремих осіб, їх груп або категорій, з огляду на расу, колір шкіри, стать, мову, релігію, вік, політичні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, економічне становище або на інші обставини, природні або соціальні характеристики, ніяк не пов’язані з особистими здібностями чи заслугами або з конкретною поведінкою людини, викликане дією або бездіяльністю державних органів або окремих осіб і таке, що має кінцевою метою порушення або знищення визнання, використання або здійснення на рівних умовах прав і свобод людини в політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-якій іншій сферах суспільного життя.

На жаль і сьогодні в українському суспільстві існує дискримінація у сфері праці, що негативно впливає на роботу усього підприємства загалом та на кожного працівника по окремо. Вона проявляється через приниження людської гідності працівників, пошкоджує психо-емоційний стан людини, створює напружений стан в колективі та в трудових відносинах.

Стаття 2¹ Кодексу законів про працю України (далі – Кодекс) передбачає рівність трудових прав громадян України, недопущення дискримінації у сфері праці.

В свою чергу, ст. 22 Кодексу встановлює гарантії при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, серед яких забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, тобто відмова без будь-яких мотивів або з підстав, що не стосуються кваліфікації чи професійних якостей працівника, або з інших підстав, не передбачених законом. Будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватися законодавством.

Навіть за наявності нормативного регулювання недопущення дискримінації, ейджизм (дискримінація особи на підставі її належності до певної вікової групи) досі не викорінено, проте, знаючи нормативне підґрунтя рівності кожного при реалізації свого основоположного права на працю, можна відстоювати свої права у житті.

Якщо говорити про способи захисту від дискримінації за віком, то зважаючи на ст. 10 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного зокрема, запобігання будь-яким формам дискримінації на території України і в межах її юрисдикції здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Тож доречним буде звернення із заявою про захист своїх порушених прав, до омбудсмена.

Одночасно, статті 14, 15, 16 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» регламентується відповідальність за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації.

Особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, або до суду в порядку, визначеному законом.

Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом, та інших осіб.

Передбачено відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації, а саме: особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації. Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається Цивільним кодексом України та іншими законами.

Також передбачено відповідальність за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації, а саме: особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.