Заповідальний відказ

Однією з особливостей заповіту є право спадкодавця на заповідальний відказ, тобто розпорядження заповідача, відповідно до якого на спадкоємця покладається обов’язок здійснити будь – яку дію на користь однієї чи кількох осіб (відказоодержувачів). Згаданими особами, на користь яких вчиняються певні дії, можуть бути як спадкоємці за законом, так і сторонні особи.

Право користування майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців особи, якій надано таке право. Сенс заповідального відказу полягає в тому, щоб з усієї сукупності майнових прав та обов’язків, які складають спадщину, відокремити для відказоодержувача якесь право чи кілька прав, але без передачі йому пропорційної частини обов’язків.

Права відказоодержувача мають особистий характер, тому з його смертю, що сталася до відкриття спадщини, заповідальний відказ втрачає свою чинність. Можливості перепризначення відказоодержувача законом не передбачено.

Як показує практика, найбільш поширеним заповідальним відказом є надання права проживання у квартирі або жилому будинку, який заповідається певній особі.

Згідно з ч.2 ст.1238 Цивільний кодекс України відказоодержувач отримує лише право користування майном, зазначеним у заповідальному відказі, а тому не може розпоряджатися ним – продавати, заповідати або іншим чином передавати ще якійсь особі.