Правова позиція ВСУ: подолання судового імунітету російської федерації у справах про стягнення моральної та матеріальної шкоди

Факт вчинення 24.02.2022 масштабної збройної агресії рф проти України визнано резолюцією надзвичайної спеціальної сесії Генеральної асамблеї ООН від 02.03.2022 № ES–11/1 загальновідомим і таким, що має преюдиційне значення (тобто, не підлягає доказуванню під час судового розгляду).

Російська федерація несе повну юридичну відповідальність за майнову та немайнову шкоду, заподіяну цивільним фізичним та юридичним особам у результаті вчинення нею збройної агресії. 

Так, відшкодуванню підлягає шкода, заподіяна в результаті:

- пошкодження чи знищення майна під час бойових дій;

- вилучення майна збройними формуваннями, що перебувають під контролем країни-агресора;

- втрати майна особою, яка була змушена залишити місце проживання через бойові дії чи окупацію.

Потерпілі фізичні та юридичні особи мають право звертатися з цивільними позовами до російської федерації про відшкодування заподіяної шкоди до судів за місцем заподіяння такої шкоди.

Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором або законом України.

 

Уперше зміни в правовому підході в українській судовій практиці, які стосувалися подолання судового імунітету країни-агресора, зафіксовано рішенням Верховного Суду України (далі - ВСУ) у квітні 2022 року, адже до цього в національній системі не було подібних прецедентів. Міжнародний досвід свідчить, що зазвичай питання відшкодування шкоди вирішувалися вже після завершення збройного конфлікту, а не під час його тривання, що й стало основною складністю.

 

У постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19У, керуючись міжнародними документами та судовою практикою, ВСУ зробив висновок про те, що на рф не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення іноземною державою актів збройної агресії не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов’язання поважати суверенітет і територіальну цілісність іншої держави, закріплену в Статуті ООН, та пояснив, чому українські суди можуть ігнорувати імунітет країни-агресора в цьому випадку.

Верховний Суд визначив, що, вчиняючи такі дії, рф вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, і порушила суб’єктивні права позивача, гарантовані правовими нормами.

 

Отже, суд України, розглядаючи справу, у якій відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 і № 760/17232/20-ц ВСУ доповнив висновки щодо обмеження юрисдикційного імунітету рф та зазначив, що судовий імунітет рф не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, а підтримання юрисдикційного імунітету рф позбавляє позивача – громадянина України ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що прямо суперечить положенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

 

Вчинення акту агресії проти України та порушення всіх фундаментальних норм міжнародного права позбавили рф юрисдикційного імунітету. Саме протиправна поведінка рф, яка призвела до невідворотних негативних наслідків для українського народу, стала підставою для висновків ВСУ про обмеження юрисдикційного імунітету рф на території України.

 

Окрему увагу необхідно приділити питанню належного повідомлення учасників справи, які перебувають на території країни-агресора, як невід'ємній частині розгляду судової справи.

З 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства рф в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території нашої держави. В подальшому було ухвалено рішення щодо розміщення відповідної інформації про кожну таку справу на офіційному вебпорталі судової влади України.

ВСУ встановив підстави для висновку про те, що наразі відсутня необхідність у направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням рф збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету і територіальної цілісності нашої Батьківщини.

Нині національні суди, розглядаючи справи про відшкодування збитків фізичним та юридичним особам у цій категорії, використовують висновки ВСУ у контексті можливості та підстав для ігнорування юрисдикційного імунітету країни-агресора, як це передбачає національне процесуальне законодавство.

Тем не менш, хоча наразі ці рішення не оскаржуються іншою стороною, є імовірність цього в майбутньому, отже необхідно ретельно дотримуватись усіх процесуальних правил та стандартів правосуддя і доказування, щоб належним чином обґрунтувати судові рішення про відшкодування шкоди особам, які постраждали від збройної агресії. Це сприятиме тому, що в майбутньому рішення українських судів матимуть перспективи визнання та виконання в іноземних юрисдикціях.

Рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет та тим самим заперечувати юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Верховний Суд виходить із того, що рф як країна-агресор діяла не в межах свого суверенного права на самооборону, а навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.