Відсутність проявів дискримінації у виконавчому провадженні

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Це є головним принципом Основного Закону нашої держави, який закріплено статтею 3 Конституції України. Попри це проблеми порушення прав жінок та виникнення різноманітних проявів дискримінації в суспільстві залишаються не до кінця вирішеними як на побутовому, так і на державному рівні. Особливо актуальними ці питання постають у час повномасштабної війни з рф, коли величезна кількість людей вимушено залишили своє усталене життя та зіштовхнулися з необхідністю влаштовувати свій побут по-новому.

З метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина діє Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012. Відповідно до його положень дискримінація – це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; повагу до гідності кожної людини; забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) має забезпечити справедливість, неупередженість, та обов’язковість виконання рішення, що набрало законної сили, та при цьому не допустити порушення прав людини.

Учасники виконавчого провадження, якими відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» є виконавець, сторони: боржник та стягувач, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, користуються своїми правами та виконують покладені на них обов’язки незалежно від статі.

Варто акцентувати на тому, що при примусовому виконанні рішень, особливо щодо спорів, які виникають у сімейних правовідносинах (стягнення аліментів, встановлення побачення з дитиною, відібрання дитини тощо) та часто можуть бути морально напруженими, на хід виконання не впливає хто саме є боржником: жінка чи чоловік.

Виконавець вживає заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняє виконавчі дії. Тобто, заходи примусового виконання рішень такі як: накладення арештів на кошти та майно боржників, примусове списання коштів з рахунків, опис та реалізація майна, звернення стягнення на доходи та інші, вживаються виконавцем до боржників як жінок, так і чоловіків. Особи незалежно від їх статі можуть звертатися до органів примусового виконання рішень із заявами, клопотаннями, скаргами та отримувати роз’яснення з питань, які їх цікавлять.

Отже, нормативно-правові акти у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) є такими, що не містить проявів дискримінації за ознакою статі.