9 жовтня 2008 р. у м. Брюссель (Королівство Бельгія) було офіційно започатковано безвізовий діалог між Україною та ЄС. Ця подія стала важливим кроком до подальшого поглиблення відносин з Європейським Союзом у міграційно-візовій сфері та у питанні забезпечення права громадян України на свободу пересування.

22 листопада 2010 року у ході чергового Чотирнадцятого самміту Україна-ЄС у м. Брюссель (Королівство Бельгія) був схвалений План дій для України щодо лібералізації візового режиму з Європейським Союзом. Згаданий План дій складається з чотирьох основних блоків: безпека документів, включаючи біометричні дані; нелегальна міграція, включаючи реадмісію; громадський порядок та безпека; зовнішні відносини та основоположні права. Крім цього, кожен з блоків Плану дій містить дворівневі критерії: перший критерії стосується рамкової політики (законодавство та планування), другий критерій – предметний (ефективна та послідовна імплементація необхідних заходів). Варто зазначити, що заходи, які містяться в Плані дій для України щодо лібералізації візового режиму з Європейським Союзом багато в чому повторюють заходи Плану дій Україна-ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки, які виконуються Україною з 2007 року. Отже, надання Україні Плану дій щодо лібералізації візового режиму є багато в чому лише уточненням і конкретизацією тих заходів, які має виконати Україна для запровадження безвізового режиму поїздок громадян України до держав-членів ЄС.

Слід особливо відмітити, що у всіх сферах заходи, які потребують законодавчого врегулювання поділяються таким чином:

- розробка рамкового законодавства у сфері (правовий статус іноземців та осіб без громадянства, права біженців, протидія торгівлі людьми, положення про документи, які посвідчують особу);

- розробка національної стратегії реалізації державної політики у сфері (національні стратегії по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, торгівлею людьми, відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом, фінансування тероризму, боротьби проти усіх форм дискримінації тощо);

- розробка ДЕТАЛЬНОГО плану заходів з виконання національної стратегії у сфері.

План дій також передбачає для України і розробку принципово нового законодавства. Крім цього, потребує удосконалення механізм забезпечення безпеки документів в Україні та приведення його у відповідність до європейських стандартів, що, у свою чергу, потребуватиме прийняття концептуально нових законодавчих рамок, які визначають положення про документи, які посвідчують особу.

З метою належного виконання Плану дій Міністерством юстиції розроблені пропозиції до Плану заходів із реалізації Плану дій, які 3 грудня 2010 року направлено на розгляд Кабінету Міністрів України та Адміністрації Президента України.

Також Міністерством закордонних справ з метою створення належного координаційного механізму з виконання Плану дій розроблено проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про утворення Координаційної ради з підготовки до запровадження безвізового режиму короткострокових поїздок громадян України до держав-членів Європейського Союзу», який зі проходить процедури міжвідомчого узгодження.

Однією з найважливіших передумов для запровадження безвізового режиму поїздок громадян України до держав ЄС є створення відповідної законодавчої бази, яка б відповідала стандартам Європейського Союзу та Ради Європи, зокрема у питаннях створення дієвої системи захисту персональних даних та належного рівня безпеки документів, прийняття законодавства, яке б визначало концептуальні підходи здійснення державної міграційної політики, а також відповідного законодавства у сфері управління кордонами, боротьби з транскордонною організованою злочинністю, включаючи питання боротьби з торгівлею людьми, наркотиками, відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом, антикорупційної політики тощо.

Варто зауважити, що протягом 2011 року Україна досягла значного успіху в прийняті необхідного законодавства для запровадження безвізового режиму поїздок громадян України до держав-членів ЄС.

Розглянемо стан законодавчого забезпечення безвізового діалогу між Україною та ЄС відповідно до згаданих чотирьох блоків.

Блок 1: Безпека документів, включаючи біометричні дані

У рамках згаданого блоку одним з основних питань є необхідність впровадження паспорта громадянина України для виїзду за кордон з електронним носієм біометричної інформації.

17 листопада 2010 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №2118-р «Про затвердження плану першочергових заходів на 2010 рік із запровадження документів для виїзду громадян України за кордон з електронним носієм біометричної інформації і створення національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства». Зазначений План заходів передбачає, серед іншого, розробку моделі національної системи біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства з урахуванням міжнародного досвіду, підготовки пропозицій стосовно внесення змін до нормативно-правових актів стосовно застосування у паспортних документах електронного носія інформації міжнародного стандарту, обсягу графічної та тестової інформації, що вноситься до нього з дотриманням стандартів Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО, Doc 9303) тощо.

Крім цього, 1 червня 2010 року Верховна Рада України прийняла Закон України №2297-VI «Про захист персональних даних», а також 6 липня 2010 року ратифікувала Конвенцію Ради Європи про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додатковий протокол до неї щодо органів нагляду та транскордонних потоків даних (Закон України від 2438-VI). Прийняття зазначених законів створило належні правові умови щодо захисту персональних даних, які міститимуться у паспортах з електронним носієм біометричної інформації.

Довідково. Відповідно до стандартів ІКАО до біометричних даних відносяться: фотокартка, відбитки пальців, зображення райдужної оболонки ока. Обов’язковим є використання у паспорті: машинозчитувальної зони, фотокартки (при використанні електронного носія інформації (чіпа): електронної інформації, що засвідчує достовірність наданих особою даних).

На даний час вимоги щодо оформлення закордонного паспорта громадянина України в цілому відповідають вимогам ІКАО та ЄС, зокрема щодо переліку особистих даних, які повинні міститись у паспорті, наявності машинозчитувальної зони, використання цифрового фотовідбитка обличчя особи тощо.

В контексті безвізового діалогу між Україною та ЄС мова іде про запровадження нового стандарту паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який містить інтегрований до паспортної сторінки електронний носій інформації (електронний чіп), який повинен мати вигляд мікросхеми з безконтактним інтерфейсом, що має обсяг пам’яті мінімум 32 кілобайти і містити електронну інформацію про власника проїзного документа (фото обличчя, відбитки пальців, електронний підпис власника).

Блок 2: Нелегальна міграція, включаючи реадмісію

Управління кордонами

27 жовтня 2010 року Кабінетом Міністрів України схвалена Концепція інтегрованого управління кордонами (розпорядження №2031-р), що є також суттєвою вимогою виконання Плану дій щодо лібералізації візового режиму. Метою Концепції є спрямування зусиль суб’єктів інтегрованого управління кордонами на удосконалення правового регулювання у сфері інтегрованого управління кордонами, посилення міжвідомчої взаємодії, охорона державного кордону та забезпечення співпраці у протидії транскордонній злочинності, а також створення 4 рівневої системи контролю за в’їздом та перебуванням в Україні іноземців та осіб без громадянства з урахуванням європейських стандартів.

Крім цього 5 січня 2011 року розпорядження Кабінету Міністрів України № 2-р затверджено План заходів щодо реалізації Концепції інтегрованого управління кордонами.

Важливим аспектом виконання Плану дій щодо лібералізації візового режиму є належна імплементація Закону України «Про прикордонний контроль».

Довідково: Закон України «Про прикордонний контроль», прийнятий 5 листопада 2009 року №1710-VI, передбачає упорядкування здійснення прикордонного контролю в Україні, врегулювання правових та практичних аспектів діяльності Державної прикордонної служби України у пунктах пропуску через державний кордон, визначення конкретних процедур і правил перетину державного кордону окремими категоріями осіб та транспортними засобами.

На виконання положень Закону України прийнято ряд постанов Кабінету Міністрів України:

 щодо визначення умов, за яких уповноважені особи Держприкордонслужби дають дозвіл на в’їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства, встановлюють єдиний порядок проставлення (непроставлення) їм відміток про перетинання кордону в паспортних документах;

 щодо спрощення порядку пропуску через кордон рятувальних команд (надано право начальнику охорони державного кордону приймати рішення про їх пропуск поза пунктами пропуску);

 щодо визначення порядку, який спростив процедуру документального контролю під час пропуску яхт через державний кордон та інших процедур;

 затверджено нову редакцію Правил перетинання державного кордону громадянами України Постановою внесено зміни до Правил, які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону (визначено перелік документів, необхідних для перетинання громадянами України державного кордону, порядок виїзду з України громадян, які не досягли 16-річного віку, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, порядок пропуску громадян через державний кордон, врегульовано питання тимчасового затримання або вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон чи проїзного документа дитини на виконання рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду) тощо.

Управління міграцією

Прийняття рамкового нормативно-правового акта, який комплексно врегулює питання міграційної політики України є однією з ключових вимог, які визначає Європейський Союз для України для можливого запровадження безвізового режиму поїздок громадян України до держав-членів Європейського Союзу. Зокрема, особлива увага приділяється необхідності врегулювання питань інституційного забезпечення реалізації державної міграційної політики, створення ефективних механізмів моніторингу міграційних потоків в Україні, належне упорядкування процедури видворення тощо.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 року №1058-р затверджено План заходів з реалізації Концепції державної міграційної політики.

Затвердження вказаної Концепції дає змогу значно упорядкувати підходи до цього явища, визначає основні напрями та засади діяльності держави у міграційні сфері, основні потреби у цій сфері як у короткостроковій так і у довгостроковій перспективі, дозволяє підвищити ефективність державного управління міграційними процесами, створює умови для безперешкодної реалізації прав і свобод людини та громадянина, підвищує рівень національної безпеки, дозволяє налагодити систему контролю міграційних потоків в Україні.

Суттєвою вимогою ЄС залишається створення належного інституційного забезпечення управління міграцією. В цьому контексті варто відзначити, що 9 грудня 2010 року Президент України видав Указ №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади». Зазначеним Указом утворено Державну міграційну службу України, поклавши на цю інституцію функції з реалізації державної політики з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, а також у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців. Діяльність Служби спрямовується та координується через Міністра внутрішніх справ України.

Крім цього, слід зазначити, що 5 квітня 2011 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань міграції» (3186-VI) Законом, зокрема, встановлюється що, «відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законом, іноземцям та особам без громадянства може надаватися притулок в Україні».

Імплементація Угоди між Україною та ЄС про реадмісію осіб (далі -Угода): законодавчий аспект. Однією з основних перепон, які впливають на ефективність реалізації Угоди є недосконалість нормативної бази, яка регулює процедури примусового видворення іноземних громадян з території України, зокрема повернення на територію громадянства або постійного проживання осіб, повернутих в Україну в порядку Угоди. Прийнятий 22 вересня 2011 року Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дозволяє забезпечити повне виконання Угоди, привести стандарти у цій сфері у відповідність до міжнародних та забезпечує належний рівень гарантування дотримання прав та свобод іноземців та осіб без громадянства під час їх перебування на території України.

Політика притулку

На сьогодні в Україні питання притулку врегульовані у Законі України №2557-III 21 червня 2001 року «Про біженців», в цілому відповідає міжнародним стандартам: визначає правовий статус біженця в Україні, порядок надання, втрати та позбавлення статусу біженця, встановлює державні гарантії захисту біженців.

З метою врегулювання у національному законодавстві окремих питань щодо статусу осіб, які потребують тимчасового та допоміжного захисту в Україні із більш детальним врахуванням положень Конвенції про статус біженців 1957 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, а також урахуванням документів у сфері міграції, прийнятих Радою Європи та Європейським Союзом 8 липня 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про біженців та осіб, які потребують допоміжного або тимчасового захисту».

Законом визначено порядок визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або захисту, втрати та позбавлення статусу біженця, допоміжного захисту, надання та припинення тимчасового захисту в Україні, правовий статус біженців та осіб, які потребують допоміжного захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.

Блок 3: Громадський порядок та безпека

Запобігання та боротьба з організованою злочинністю, тероризмом, торгівлею людьми, наркотиками, відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом та корупцією

Незважаючи на той факт, що законодавство України у сфері боротьби з організованою злочинністю в цілому відповідає європейським стандартам, існує необхідність щодо його удосконалення в окремих сферах.

Водночас, вже на сьогодні прийнята та розроблена низка нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з окремими видами організованої злочинності, зокрема у сфері протидії торгівлі людьми, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, легалізацією (відмиванням) коштів, отриманих злочинним шляхом.

Протидія торгівлі людьми

21 вересня 2010 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми та 2 грудня 2010 року прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності перевізників, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення» спрямований на забезпечення належної реалізації вказаної вище Конвенції.

Довідково: Закон розроблено з метою імплементації статті 7 Конвенції, яка передбачає, зокрема, що кожна Сторона вживає законодавчі або інші відповідні заходи з метою запобігання використанню транспортних засобів, якими користуються комерційні перевізники, в цілях торгівлі людьми. Такі заходи охоплюють впровадження обов’язку комерційних перевізників, включаючи будь-яку транспортну компанію або власника чи користувача будь-якого транспортного засобу, впевнитися, що всі пасажири мають документи, необхідні для в’їзду до приймаючої держави. В Україні відповідний обов’язок раніше покладався лише на авіаперевізників.

З метою комплексного регулювання питання протидії торгівлі людьми, 20 вересня 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про протидію торгівлі людьми», у якому передбачені засади здійснення превентивної роботи, сприяння виявленню та покаранню злочинців та осіб, які свідомо користуються благами, отриманими внаслідок експлуатації постраждалих від торгівлі людьми, удосконалення системи відновлення прав потерпілих осіб, компенсації завданих їм збитків та надання допомоги постраждалим особам.

Законодавча діяльність у сфері боротьби з наркотиками

13 вересня 2010 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1808-р «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки». Зазначеною Концепцією визначений чіткий перелік проблем, які заважають здійсненню державою ефективної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, заходів, спрямованих на подолання відсутності координації та консолідації зусиль органів державної влади, шляхів розв’язання цієї проблеми та очікуваних результатів із впровадження даної Концепції.

Крім цього, 22 листопада 2010 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №2140-р «Про затвердження плану заходів щодо виконання Концепції реалізації державної політики у сфері протидії поширенню наркоманії, боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2011-2015 роки».

Важливо зазначити, що вказана Концепція та План заходів з її виконання, розроблені у з урахуванням основних документів ЄС у сфері боротьби проти наркотиків, а саме – Антинаркотичної Стратегії ЄС та Плану заходів з її реалізації. Експерти Групи ПОМПІДУ надали позивну оцінку Концепції та пропозиції до Плану заходів , які майже повністю були у ньому враховані.

Важливим сигналом у рамках безвізового діалогу з ЄС є започаткування співробітництва України з Європейським моніторинговим центром з наркотиків та наркотичної залежності (EMCDDA), шляхом підписання відповідного Меморандуму 28 січня 2010 року у м. Київ.

Довідково:Зазначений Меморандум започатковує співпрацю щодо збору, обробки та розповсюдження даних про наркотичні засоби, розробки спільних методик моніторингу нелегального вживання наркотиків, забезпечить можливість постійного обміну даними про вживання наркотиків. Український медичний та моніторинговий центр з алкоголю та наркотиків Міністерства охорони здоров’я України визначено національним центром зі збору та аналізу інформації щодо вживання наркотиків і алкоголю в Україні.

Боротьба з легалізацією (відмиванням) доходів, отриманих злочинним шляхом

Незважаючи на те, що законодавство України в цілому відповідає європейським та міжнародним стандартам у сфері боротьби з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом, та фінансуванням тероризму, робота по його вдосконаленню продовжується в руслі тенденцій розвитку законодавства Європейського Союзу у цій площині.

Так, 18 травня 2010 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», яким передбачається посилити заходи боротьби з фінансуванням тероризму, зокрема в частині підвищення ефективності взаємодії Держфінмоніторингу України та правоохоронних органів, задіяних у сфері протидії фінансуванню тероризму. Довідково: Цей Закон має на меті забезпечення впровадження керівних міжнародних стандартів в сфері боротьби з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму, зокрема, Сорока і Дев’яти спеціальних рекомендації FATF, Конвенції ООН про боротьбу з фінансуванням тероризму, а також Директиви Європейського Парламенту та Ради 2005/60/ЕС від 26 жовтня 2005 року про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання коштів та фінансування тероризму.

Важливим є той факт, що внесення зазначених змін до законодавства України дозволило Верховній Раді України 17 листопада 2010 року завершити процес ратифікації Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму 2005 року.

Довідково: З часу набрання чинності Законом прийнято 29 нормативно-правових актів (7 актів Уряду), направлених на встановлення дієвих та практичних взаємовідносин між суб’єктами первинного фінансового моніторингу та органами державної влади, на які Законом покладено функції державних регуляторів у сфері протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

План дій передбачає необхідність розробки національної стратегії боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом. З цією метою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 року № 190-р затверджено Стратегію розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму на період до 2015 року

Довідково: у Стратегії наведений аналіз ситуації у сфері, основні цілі функціонування та розвитку національної системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, очікувані результати від впровадження таких стратегічних цілей тощо.

Боротьба з корупцією

У рамках блоку №3 «Громадський порядок та безпека» актуальним є створення належних законодавчих засад боротьби з корупцією.

7 квітня 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні». Зазначений Закон визначає основні засади запобігання і протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Закон розроблено з урахуванням пропозицій Групи країн проти корупції Ради Європи (GRECO), а також пропозицій експертів та представників громадськості.

З метою практичної реалізації положень вказаного Закону на сьогодні Кабінетом Міністрів України прийнято низку постанов:

постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» від 2 листопада 2011 року №1126;

постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підготовки та оприлюднення звіту про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції» від 20 жовтня 2011 року № 1094;

постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку інформування Національного агентства з питань державної служби про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення» від 12 жовтня 2011 року № 1072.

Водночас із Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» набрав також чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 7 квітня 2011 року, яким визначено склади корупційних злочинів та адміністративних правопорушень. Цим Законом внесено зміни до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими встановлено, зокрема, відповідальність за пропозицію хабара, комерційний підкуп, торгівлю впливом, незаконне збагачення.

Крім того, розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (реєстр. № 9473 від 17 листопада 2011 року).

Метою зазначеного законопроекту є приведення низки законодавчих актів України у відповідність до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції».

Разом з цим, Указом Президента України «Про першочергові заходи з реалізації Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 5 жовтня 2011 року № 964 тимчасово на Міністерство юстиції України покладено функції спеціально уповноваженого органу з питань антикорупційної політики та визначено низку завдань органам державної влади щодо покращення ефективності діяльності у сфері запобіганні і протидії корупції.

Указом Президента України від 21 жовтня 2011 року № 1001 схвалено Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки. Метою Національної антикорупційної стратегії є зменшення рівня корупції в Україні шляхом усунення передумов її виникнення через упровадження превентивних заходів, зміцнення режиму законності, а також формування у суспільстві нетерпимого, негативного ставлення до корупції як суспільно небезпечного явища за допомогою спільних зусиль державних та громадських структур, за участю міжнародних організацій.

Національна антикорупційна стратегія реалізовуватиметься шляхом виконання Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки, яка за структурою відповідає Національній антикорупційній стратегії та містить перелік заходів, обсягів і джерел фінансування, очікуваних результатів, індикаторів, строків, відповідальних виконавців, а також партнерів із реалізації заходів.

28 листопада 2011 року схвалена постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки».

Актуальним залишається створення антикорупційного органу з повноваженнями на здійснення досудового розслідування корупційних правопорушень.

Судове співробітництво у кримінальних справах

На сьогоднішній день загальна база чинних міжнародних договорів України у цій сфері складає 18 багатосторонніх та 37 двосторонніх міжнародних договорів.

Серед основних багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері до яких приєдналась Україна є: Європейська конвенція про видачу правопорушників та Два додаткових протоколи до неї, Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах та Додатковий протокол до неї, Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах, Конвенція про передачу засуджених осіб та Протокол до неї, Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими особами, Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом 1990 року та Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків, Конвенція Співдружності Незалежних Держав про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протокол до неї, Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності.

Важливим кроком є прийняття Верховною радою України1 червня 2011 року Закону України «Про ратифікацію Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах» та 16 червня 2011 року Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з ратифікацією Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах».

8 грудня 2011 року у м. Гаага (Королівство Нідерланди) Україна та Європейська організація з питань юстиції (Євроюст) парафували проект Угоди про співробітництво.

Захист персональних даних

1 червня 2010 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про захист персональних даних» (далі – Закон №2297-VI), який створив належні правові засади забезпечення захисту персональних даних в Україні та привів законодавство України у відповідність до міжнародних стандартів, зокрема Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних щодо органів нагляду та транскордонних потоків даних, ратифікованих 6 липня 2010 року Законом України №2438-VI (далі – Конвенція та Додатковий протокол до неї).

Міністерство юстиції України визначено відповідальним за розробку відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію зазначених Закону №2297-VI, Конвенції та Додаткового протоколу до неї.

На сьогодні, Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо порушення законодавства у сфері захисту персональних даних» від 2 червня 2011 року № 3454-VI. З метою встановлення відповідальності осіб за порушення законодавства у сфері захисту персональних даних вказаним Законом вносяться зміни до Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року № 2341-III, Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-Х, Кримінально-процесуального кодексу України від 12 грудня 1960 року та Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII.

Також, пунктом 1 Указу Президента України від 9 грудня 2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з питань захисту персональних даних, як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується через Міністра юстиції України.

6 квітня 2011 року Указом Президента України №390/2011 затверджено Положення про Державну службу України з питань захисту персональних даних.

Блок 4: Зовнішні відносини та основоположні права

Права громадян, включаючи захист меншин. Боротьба з расизмом, ксенофобією та іншими видами нетерпимості

Україна ратифікувала низку міжнародних конвенцій і договорів, чим підтверджено зобов’язання захищати етнічні меншини та боротися зі злочинами на ґрунті расової чи етнічної ненависті та дискримінації. Україна є стороною Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколів до неї, а також Додаткового протоколу до Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність, який стосується встановлення кримінальної відповідальності за дії, пов’язані із расизмом та ксенофобією, вчинених через комп'ютерні системи.

В Україні діє Міжвідомча робоча група з питань протидії ксенофобії, міжетнічній та расовій нетерпимості до складу якої увійшли представники центральних органів виконавчої влади. Керівництво та координація діяльності робочої групою здійснює Державний комітет України у справах національностей та релігій. Основною метою діяльності цієї робочої групи є розроблення системних підходів та комплексного механізму протидії расизму, ксенофобії і дискримінації в українському суспільстві.

28 січня 2010 року вказаною Міжвідомчою робочою групою затверджено План заходів із протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві на 2010-2012 роки, виконання якою забезпечується відповідними центральними органами виконавчої влади.

План заходів із протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві на 2010-2012 роки передбачає розробку методичних рекомендацій та збірників нормативно-правових актів з питань ефективної боротьби з ксенофобією, расовою та етнічною дискримінацією, проведення круглих столів та міжнародних форумів для працівників державних органів з цих питань, а також проведення профілактичних та роз’яснювальних робіт працівниками правоохоронних органів серед населення з метою попередження злочинів на ґрунті расової, етнічної та інших видів дискримінації, загалом на вдосконалення системи правового врегулювання питань протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в Україні та посилення співробітництва.

Кримінальний кодекс України встановлює кримінальну відповідальність за расизм та ксенофобію. Злочини на ґрунті расової, етнічної або релігійної приналежності, є кримінальними злочинами, що кваліфікуються як: розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі і ненависті; приниження національної честі і гідності; образа почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями, пряме чи непряме обмеження прав громадян у зв'язку з їх національністю; установлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Захист національних меншин

В Україні забезпечується право національних меншин на задоволення освітніх потреб рідною мовою, збереження та розвиток етнокультури. Разом з тим у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин створюються умови для належного опанування державної мови. Згідно з Конституцією і законами України в освітній системі передбачена можливість надання дошкільної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин для дітей з тих сімей, які цього бажають. На сьогодні надається державною, а також кримськотатарською, молдовською, німецькою, польською, російською, румунською та угорською мовами. Загалом, мовами національних меншин України.

Законодавством України також передбачено надання університетської або інших форм вищої освіти поряд з державною мовою регіональними мовами або мовами меншин чи створення можливостей для вивчення цих мов як окремих дисциплін університетської або іншої вищої освіти. На цей час навчання у вищих навчальних закладах відповідно до поданих заяв здійснюється державною, а також російською, румунською та угорською мовами.