Коли вибору насправді не було
Людину не можна вважати злочинцем лише тому, що вона діяла зі страху. Уявімо ситуацію: під загрозою розправи над близькими людину змушують передати інформацію або виконати заборонену дію. Формально — порушення закону. По суті — відсутність свободи вибору.
Саме для таких випадків у кримінальному праві існує поняття психічного примусу. Це цілеспрямований вплив на психіку людини, покликаний змусити її всупереч власній волі вчинити протиправні дії або утриматися від них. Такий тиск може проявлятися, зокрема, у формі:
погроз застосування фізичного насильства, у тому числі із використанням зброї;
насильства або погроз щодо рідних, близьких чи інших значущих для людини осіб;
знищення або погроз знищення майна потерпілого чи його близьких;
погроз розголошення відомостей, які особа прагне зберегти в таємниці;
впливу на психіку за допомогою гіпнозу чи інших подібних засобів.Відповідно до статті 40 Кримінального кодексу України, не є кримінальним правопорушенням дія чи бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду охоронюваним законом інтересам, якщо вона була вчинена під безпосереднім впливом психічного примусу за умов, коли людина фактично не могла керувати своїми вчинками. А якщо особу все ж визнають винною, сам факт такого примусу враховується як обставина, що пом’якшує відповідальність (п. 6 ч. 1 ст. 66 Кримінального кодексу України).
Закон чітко розрізняє добровільний вибір і дії, продиктовані страхом за життя, здоров’я чи долю інших. Бо там, де немає свободи волі, не може бути повної відповідальності.