Крайня необхідність і фізичний примус: коли дії не є злочином
☝ Прагнення людини зберегти життя та здоров’я — природне й закономірне. На жаль, злочинці часто намагаються використати цей інстинкт у власних протиправних цілях.
✔ Саме тому варто ще раз наголосити на важливих нормах кримінального законодавства:
🔹 Відповідно до ч. 1 ст. 40 Кримінального кодексу України, не є злочином дія або бездіяльність особи, яка завдала шкоди правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примусу, якщо внаслідок цього вона не могла керувати своїми вчинками.
🔹 Якщо ж особа зазнала фізичного примусу, але все ще мала можливість контролювати свої дії, або у випадку психічного примусу, питання кримінальної відповідальності вирішується відповідно до ст. 39 КК України, яка встановлює:
📌 не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення безпосередньої небезпеки життю, правам особи чи інших людей, а також суспільним чи державним інтересам, якщо цю небезпеку неможливо було усунути іншим способом і при цьому не було перевищено меж крайньої необхідності.
📌 Перевищення меж крайньої необхідності — це умисне заподіяння більшої шкоди, ніж та, яку вдалося відвернути.
📌 Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане небезпекою, вона не могла реально оцінити співмірність заподіяної шкоди і відверненої загрози.